Прийшла мати в гості до заміжньої дочки та й питає:
— Ну як, доню, тобі живеться тут?
— Добре, мамо, — відказує дочка.
— Дрова не треба носити — самі за мною літають.
Родинне життя
***
СТРИЖЕНО ЧИ ГОЛЕНО
Був чоловік старий і мав жінку молоду. От як він скаже: "Стрижено!",
вона йому: "Голено!". І ніяк не міг він її переперти, от і думає собі:
"Чекай, кину її в річку. Як скаже "голено", то вирятую, а як скаже
"стрижено", то хай втопиться". Бере він жінку, веде до річки, кидає
і каже:
— А що, голено?
Та топиться, а ще пальцями показує, що стрижено. І втопилася, а
не признала, що голено.
***
УПЕРТА ЖІНКА
Мав чоловік таку жінку, що дуже була вперта. Як скаже він їй нести
обід рано, то вона винесе пізно, як скаже винести пізно, то вона винесе
рано. Добре вже пізнав він її поведенцію і каже:
— Не вари мені вареників, бо я не люблю. Не вари мені борщу з м’ясом,
бо й того не люблю. І горілки не бери в шинкаря, бо я не маю чим
платити.
— А я таки зварю вареників і борщу з м’ясом і горілки принесу.
І зварила вона йому вареників і борщу з м’ясом і горілки винесла
на поле. От наївся чоловік і каже:
— Пам’ятай же, не йди понад самий став берегом, бо впадеш і втопишся.
А жінка каже:
— Я таки піду понад сам берег.
Пішла і впала у воду, а чоловік кричить:
— Плинь до берега, бо втопишся!
— Коли я таки й попливу на середину!
І поплила на середину і втопилася. То-то називається вперта жінка.
***
УПЕРТІ ЧОЛОВІК ТА ЖІНКА
Жили собі чоловік та жінка — жінка була гарна. Захотілося їм млинців,
та не було в них сковороди — мусили йти позичати. Позичили, напекли,
наїлись. Треба нести сковороду назад — ніхто не хоче. Вона:
— Ти неси.
А він каже:
— Ти неси.
Аж посварилися. Сидять удвох — понатузювались. Вона пряде, а він
чоботи шиє. Змовились: хто перший заговорить, той понесе сковороду.
Обоє мовчать, працюють.
Коли їде пан, спинився, щоб попитати дорогу далі. Увіходить до хати
хурман, питає:
— А кудою тут дорога на Вовки?
А він не хоче говорити, тільки показує рукою та:
— Хві-тю-тю, хві-тю-тю!
А вона теж не хоче говорить, тільки пряде та все виволікує і приказує:
— Ті-лі-лі, ті-лі-лі!
Пішов хурман та й каже своєму панові:
— Це якісь чи дурні, чи німі люди, одно тільки каже "хві-тю-тю",
а друге — "ті-лі-лі", хоч жінка й гарна.
Пан тоді й говорить:
— Е, ти не вмієш з ними балакати, нехай-но я з ними поговорю. То
ти кажеш — гарна?
— Еге ж.
Злазить той пан з брички, йде в хату та й каже:
— Я твою жінку поцілую. А чоловік йому:
— Хві-тю-тю!
І показує панові кулака.
— А я тобі дам рубля, та все-таки поцілую. Поклав пан жінці рубля
на коліна та й поцілував її. Чоловік розсердився, схопився, випихає
пана з хати й каже:
— Геть, як ти смієш мою жінку цілувати!
А вона тоді:
— А бач, тобі нести сковороду, бо ти перш за мене заговорив. А я
мовчала й рубля заробила.
***
Б’ЮТЬ ТА ПЛАКАТИ НЕ ДАЮТЬ
Зайшов подорожній до хати і проситься на ніч, та саме надійшов,
як жінка мужа свого била.
— Добрий вечір!
— Доброго здоров’я!
— Не прийняли би-сьте мене на ніч, коли ласка ваша?
— Та добре, ви хати не залежите. А з далекої дороги? Звідки пан
біг провадить? Що там чувати? — почала питати господиня подорожнього,
забувши за свого чоловіка, же його била і лаяла.
— Ат! Що чувати! — каже подорожній. — Біда! Б’ють, та плакати не дають.
— От чуєш, старий пес, — обізвалася знов жінка до свого чоловіка,
— яка біда у людей, а тобі в мене що за лихо? Наревешся щоднини, скільки
хочеш. — Та й ласкаво знов до подорожнього: — Сідайте, лишень, таж
трудні з дороги. Що би вам зварити? Може, пиріжків з сметаною, коли
скоромне їсте, бо ми, бачите, понеділкуємо.
І все старому лепотіла, що у людей гірше, бо там б’ють і плакати
не дають, а вона його хоть щодня виб’є та плакати не боронить.
***
ЗНАЙШОВ-ТАКИ ПРИЧИНУ
Був у жінки чоловік великий п’яниця. Та то ще було б півбіди, а
то бив він її завжди. От жінка порадилася з сестрою, що їй робити,
а сестра й каже:
— Ти йому все годи, все під лад йому йди, щоб він не мав найменшої
причини тебе бити.
Ну, та й послухалась. Так уже годить чоловікові, так годить, що
той таки не має до чого вчепитись. А було це саме влітку, от жінка
й постелила спати надворі. Полягали вони, але чоловік усе глядить
причини, щоб вчепитись до жінки. От питає він її:
— А що то, жінко, за зорі ото над нами, як вони ся називають?
А жінка й каже:
— То-то ото Квочка, а ото, бачиш, Віз — он одно колесо, он друге.
А чоловік тоді:
— А сто сот крот тобі, то ти ото мені під возом постелила?! А якби
колесо відірвалося від його, таже воно б мене на смерть убило!
Та кулаком жінку, кулаком. Таки знайшов причину.
***
КОЛИ Б ДОЩ
— Що то за суш така! — казав пан писар панові голові. — Коли б дощик
покропив — то усе б полізло із землі.
— Ковінька на язик, пане писар! — каже голова. — Адже там у мене
три жінки, та не дай же то боже, як вони вилізуть!
***
КОМУ ВІРИТИ
Вертаючись з поля додому, чоловік побачив, як піп обнімав його жінку.
Після вечері він спитав:
— Кажуть люди, жінко, що ти з попом знаєшся?
— Брешуть! Не вір!
— Їм я не вірю, а от своїм очам вірю.
Тут жінка як грюкне коцюбою об долівку.
— Ти кому, трясця твоїй матері, віриш, своїм очам чи рідній жінці?!
— Р-р-рідній... рідній жінці.
***
АБИ ШВИДШЕ
Зібралися їхати у ярмарок чоловік і жінка та й сіли обідати. Жінка
й каже:
— Їж ти, чоловіче, юшку, а я курятину — аби швидше.
— Добре!
Пообідали.
— Ну, сідай же ти, жінко, на воза, а я верхи, — аби швидше!
Сіли. Чоловік висмикнув дугу та й гайда, а жінка зосталася.
Оце тобі, жінко, аби швидше!
***
ЛІЧІННЯ
Ідуть чоловік із жінкою з ярмарку.
— Тпру! Стій! Давай, жінко, гроші лічити! Кажи, куди поділа?
— Та що це тебе, чоловіче, нечистий мордує, щоб гроші лічити? Ну
от: копу за сіль, копу на сіль, та за копу солі купила, та копу
з кумом пропили — от гроші всі!
— Так! Агей, воли!
***
ЯК ЧОЛОВІК ТА ЖІНКА САМІ ДО СЕБЕ ЇЗДИЛИ В ГОСТІ
Жили собі чоловік та жінка на якомусь хуторі. Жили вони так, що
ніхто в них не бував, та й вони ні до кого не їздили. Тоді надумали
таке:
— Давай, чоловіче, — каже жінка, — самі до себе в гості їздити.
— Давай — каже чоловік.
— Ну, їдь же ти до церкви, а я зостанусь дома, заріжу курку та наварю
борщу, вареників та й буду тебе ждати.
— Добре, — каже чоловік.
От поїхав чоловік до церкви, а жінка залишилась дома. Наварила,
напекла, жде чоловіка. Коли ось він і приїхав.
— Здорово тобі, жінко!
— Здорово тобі, чоловіче!
— А я до тебе в гості!
— Милості просю!
І давай ото вони гостювати самі в себе. Пообідали, наїлись, напились,
полягали відпочивати. Виспались, походили, погуляли собі.
— Ну, а тепер, — каже чоловік до жінки, — їдь ти до церкви, а я зостанусь
дома та буду тебе ждати до себе в гості.
— Добре, — каже жінка та й поїхала до церкви.
От уже він заходився поратись. Перш за все вчинив тісто на пироги.
Потім зарізав гуску, поклав її на лаву. Тоді приніс з льоху сметани
до вареників і поставив її на лаві, коло гуски. Після того одтулив
у печі заслінку та й пішов по дрова. Поспішаючи, забув зачинити
за собою двері в хаті. Коли це де не взявся в біса собака. Ускочив
до хати та зараз за гуску! Чоловік несе в хату дрова, коли дивиться
— аж там собака.
— Ах ти ж проклятий! Сто чортів тобі під хвіст!
Кинув на припічок дрова, а там стояв посуд: так черепки й посипались
од того посуду! Тоді чоловік вискочив з хати, ухопив ломаку та за
собакою. Аж тут з печі зіскочив кіт та зразу морду в сметану! Забігає
чоловік у хату з гускою, обгризеною собакою, аж тут он що!
— Брись! Брись! Проклятущий котюга!
Кинувся кіт од сметани, по дорозі перекинув макітру з тістом та до
вікна. Брязь, брязь — скло в вікні.
— Уб’ю анахтемського ворюгу! — кричить чоловік та за котом.
А кіт на вгород та в коноплі. А в хату вже давно вперлася свиня
та й давай лигати тісто. А тоді перевернула помийницю та й розлила
помиї по долівці.
Коли ось повернулася з церкви жінка до чоловіка в гості та як закричить:
— Що тут таке? А щоб же тебе побила лиха година та нещаслива!
Оце так пригостив чоловік свою жінку! Після того перестали вони
їздити самі до себе в гості.
***
ДОБРА ЖІНКА
— Я собі як голову змию в суботу, то знов аж у другу суботу, а своєму чоловікові все то на Різдво, то на Великдень, то на Різдво, то на Великдень.
***
ПРИСОЛИВШИ МОЖНА ЇСТИ
Оженився хлопець і взяв жінку не ту, яку б хотілося його матері.
На другий день молода господиня готувала їжу, а невдоволена свекруха
вилежувалася. Від хвилювання невістка пересолила сніданок. Чоловік
покуштував, скривився і сказав:
— Якби знав, хто варив, я б йому очі залив, — і при цьому подивився
на матір.
— Та то ж твоя жіночка, — гостро відказала мати.
— Ну, нічого. Присоливши, можна їсти, — відказав син і, досоливши,
виїв усе, що було в мисці.
***
КОМУ КРАЩЕ
Ідуть бричкою мати, син і невістка. На вибоїнах бричку так трясе,
що мати з невісткою аж зубами клацають. Син і говорить:
— Пересядьте, мамо, в задок, хай вас тільки двоє коліс трясуть.
А ти, жінко, сідай посередині, хай тебе трясуть усі четверо.
***
ХАТНІЙ ДИПЛОМАТ
Сіли обідати мати й син з молодою жінкою. Відрізав син тоненьку
скибочку матері та й каже:
— Нате, мамо, та дивіться, щоб не переломилась.
А жінці відпанахав окраєць, майже півбуханця:
— На, їж, щоб тебе розірвало.
***
ДОГОДИЛА
Узяв чоловік другу жінку. Хазяйка попалась — гріх погане казати.
Та що не зварить, не спече — не догодить. Аж раз трапилось таке.
Поставила вона смажити м’ясо, а тут вирвалась із обори корова. Молодиця
поки загнала — м’ясо зовсім перегоріло.
От подає вона чоловікові те м’ясо і боїться, щоб не лаяв. А він
їсть та приказує:
— От смачне, наче покійничка моя готувала, царство їй небесне.
Спробувала тоді жінка невдалий хліб спекти, сяк-так борщ наварити
— хвалить чоловік.
Привик, бідний, до нещастя, трудно одвикати.
***
НА "ВИ"
— Ти знаєш, — каже жінка чоловікові, — я оце чула, як люди один
одного на "ви" величають, то мені так сподобалось, давай і ми будемо
так.
— Давай, — каже чоловік.
— Свириде Петровичу, — питає жінка, — що вам подати на обід?
— Вареників з сиром, Орино Семенівно.
— Ось вам і варенички, їжте.
Цілий день називали одне одного на "ви". Надвечір вийшов кудись
чоловік. Жінка туди, жінка сюди — немає. Насилу знайшла його в корчмі.
Сидять з кумом, випивають.
Залітає вона в корчму та як закричить на чоловіка:
— Я за вами, а ти тут, забралися та й сидиш, щоб ви крячкою сів!
***
СЕРДИТИЙ ЧОЛОВІК
Розгнівавшись на чоловіка, жінка загнала його під ковбицю (закуток
під лавкою, де складається хатнє начиння). А він, небога, вистромив
звідти голову й кричить:
—Ти ж добре знала, що я такий сердитий! Для чого ж було за мене
заміж виходити?!
***
НЕ ТАК, ЯК ЛЮДИ
Набридло чоловікові, що його жінка щодня через дурниці свариться,
і вирішив він її провчити. Купив черевики, приносить додому й каже:
— Певно, жінко, будеш лаяти мене. Купив я черевики і аж по дорозі
додому роздивився, що один черевик з правої ноги, а другий з лівої.
— Чуєте, людоньки! — заверещала жінка на весь двір, щоб усі сусіди
чули. — Чи ж не дурний він? Один черевик купив з лівої ноги, а другий
з правої! Та чому ж ти, йолопе, не поміняв?! Ти завжди робиш не
так, як люди!
***
ЗНАЛА
Заходить чоловік до хати та й каже:
— Біда, жінко, — корова жорна з’їла.
— О, я ж знала, що таке буде.
— Та дурна ти: хіба корова може жорна з’їсти?
— Бач, я ж бо знала, що ти з мене дурну зробиш.
***
НЕ ТАК
Чоловік лагодить дах на хаті, а жінка стоїть на землі й репетує:
— Ти ж не так лагодиш!
Чоловік мовчить і робить своє.
— Я ж тобі, чортяко, кажу, що ти не так цвяхи забиваєш!
Чоловік не звертає ніякої уваги.
— Я що тобі сказала, сатано?! — несамовито закричала жінка. — Чому
ти не так б’єш?!
— А як же, по-твоєму треба? — нарешті спитав чоловік.
— Я не знаю як, але ж не так!
***
СВАРКА
Розгнівався чоловік та як крикне на жінку:
— Мовчи, бо сокирою вдарю!
— А я тебе голкою вколю!
— Е-е, ти з голкою не грайся!
***
ЖІНКА ВИННА
Везе дядько на бричці мішки до млина. Зустрічні люди йому й кажуть:
— Он у вас, дядьку, мішок розв’язався!
— Та це бісова жінка зав’язувала. Я його вже тричі перев’язував,
а він усе розв’язується.
***
МУДРА ПОРАДА
Стріла мати дочку, яку віддала заміж у велику роботящу сім’ю.
— Ну як, дочко, живеться тобі? — питає.
— Та нічого, мамо, тільки завжди мокрим рушником доводиться втиратись,
як устану.
— А ти, доню, раненько вставай, то й рушник буде сухенький.
***
ДАВНЕНЬКО НЕ БАЧУ
— Я щось давненько не бачу тебе з тією блондинкою, з якою ти раніше
весь час ходив?!
— А вона вийшла заміж.
— Та невже?
— Слово честі.
— За кого ж?
— За мене.
***
У ВАГОНІ
Чоловік питає в жінки:
— А що, Христе, добре тобі там сидіти?
— Добре.
— А чи не холодно?
— Ні, не турбуйся.
— А чи не дме там з вікна?
— Анітрішки.
— Ну, то пусти мене туди, а сама сідай на моє місце.
***
ДОБРА КОРОВА
Прийшов чоловік на базар, купив корову, а потім питає:
— Та чи добра ваша корова?
— Добра, добра. Тільки під час доїння б’ється.
— Ну, то не біда. Я корову не дою — це робить моя жінка.
***
УВАЖНИЙ ЧОЛОВІК
Жінка з чоловіком повернулися з театру.
— Слухай, жінко! А сьогодні в театрі я був уважніший, ніж минулого
разу. Дивись, от приніс твою і свою парасольки.
— Що ти говориш, чоловіче?! — вигукнула жінка.
— Адже ми сьогодні парасольок до театру не брали.
***
ЧОГО БРИТВА НЕ БЕРЕ
— І чого це бритва не бере? — сердиться чоловік. — Уже втретє її
точу, а вона так рве, що аж іскри з очей сиплються.
— Гм, — чується жінчин голос з кухні, — а я вчора нею картоплю чистила,
капусту шаткувала, то наче нічого — добре брала.
***
МОВЧАЛЬНИКИ
Була в чоловіка й жінки така звичка: коли посваряться одне з одним,
по тижню не розмовляють. Прийде чоловік з роботи додому, а на столі
аркуш паперу лежить, а на ньому написано: "Хліб на столі, борщ і
голубці в духовці, компот у погребі". Наїсться він і пише відповідь:
"Дякую, я йду на збори".
Одного разу приходить чоловік додому і пише дружині: "Розбуди мене
о шостій годині ранку, їду у відрядження". — "Добре", — відписала
та.
Ранком прокинувся чоловік, а вже восьма година. Як зарепетує він
на дружину:
— Чого не розбудила?
А дружина мовчки показує йому на ліжко. Там на подушці лежить великий
аркуш паперу, а на ньому написано: "Вставай, уже шоста година".
Відтоді вони й покинули цю звичку.
***
ЩЕБЕЧУТЬ
Задумав Петро одружитися та й питає свого приятеля, як йому живеться
в подружньому житті.
— Як ми познайомилися, то я щебетав, а вона слухала. Як ми заручилися,
то вона щебетала, а я слухав. А як поженилися, то тепер обоє так
щебечемо, аж сусіди збігаються розбороняти.
***
ВЖЕ Й ДО НАШИХ ДОБИРАЮТЬСЯ
Одружився чоловік, що мав від першої жінки трьох дітей, удруге.
А в нової дружини своїх було троє. Та й потім ще народилися.
Коли, бувало діти поб’ються, жінка кричить чоловікові:
— Та спини їх, гемонських! Бачиш, твої моїх б’ють, вже й до наших
добираються.
***
"ДОБРЕ" ЖИТТЯ
Прийшла мати в гості до заміжньої дочки та й питає:
— Ну як, доню, тобі живеться тут?
— Добре, мамо, — відказує дочка. — Дрова не треба носити — самі за
мною літають.
***
ВЧЕНА ЖІНКА
— Василю, ви чули, яку вчену жінку взяв собі наш учитель, — розмовляє
на семи мовах.
— О господи! Та як же він може з нею жити? Он моя розмовляє тільки
на одній, і то цілими днями нема мені місця в хаті.
***
МОЯ ЖІНКА
— Ти не бачив моєї жінки?
— А ото не вона стоїть?
— Ні, та стоїть мовчки.
***
РІДНА ЖІНКА
Іде Іван на роботу та й говорить товаришеві:
— От біда, майже ніколи не снідаю.
— А чому? — запитує той. — Я завжди дома поснідаю, та ще й у поле
жінка щось приготує.
— Добре, що в тебе рідна жінка, а в мене третя, — каже Іван.
***
ОБРАЗИВСЯ
Жінка: Ти знову вночі крізь сон щось говорив.
Чоловік. То вже мені й уві сні слова не можна сказати?
***
СОВІСТЬ
— У тебе є совість так пізно вертатися додому? І вже шість годин
не сплю, тебе чекаю, — вичитувала жінка чоловікові.
— А я шість годин сидів у буфеті, щоб ти заснула.
***
НАЙМЕНШЕ БАЖАННЯ
— Перед шлюбом ти казав, що будеш виконувати найменше моє бажання,
— дорікає жінка чоловікові.
— А хіба я збрехав? Скажи, яке твоє найменше і я його зараз виконаю.
***
ВЕЛИКЕ ДІЛО НАУКА
— Колись, — мовить жінка чоловікові по багатьох раках шлюбу, — ти
казав, що я для тебе цілий світ, а тепер?
— Так! Але відтоді я краще вивчив географію.
***
ХІБА ЦЕ ПЛАЧ!
— Ти що, друже, кидаєш свою жінку?
— Кидаю.
— Не роби цього, подивись, як вона плаче.
— Хіба це плач? Якби ти побачив, як плакала та, що я покинув з трьома
дітьми.
***
СПІЙМАВ НА БРЕХНІ
Жінка бере в суді розлучення з чоловіком.
— У чому причина розлуки? — запитує суддя.
— Головна причина в тому, що він у мене дурний, як пень.
— А що, хіба ви не знали про це, коли розписувалися? — питає суддя.
— Тоді я не знала.
— А що ви скажете? — звернувся суддя до чоловіка.
А той і каже:
— Бреше, знала вона.
***
МАЧУХА
Сидить хлопець на вулиці та й плаче, приказуючи:
— Рідна мати брехуха, а мачуха правдива! Рідна мати брехуха, а мачуха
правдива!
Чоловік іде, почув його та й питає:
— Чи ти співаєш, чи плачеш?
— Співаю.
— Що ж ти співаєш?
— Рідна мати брехуха, а мачуха правдива.
— Як це так? — питає той.
— А так: рідна як була, то казала, що не дам у неділю сорочки, та
й дала, а мачуха як сказала — не дам, то ось уже третю неділю ходжу
в одній.
***
МЕД
Купив бідний чоловік у місті меду, а мачуха поїла та на дітей нерідних
і звернула. Звернула, та ще й попобила. От вони плакали-плакали,
а тоді одне й каже:
— За віщо се нас мачуха била?
— Та, — каже друге, — за мед.
— А бачив ти, який той мед?
— Ні. Кажуть, такий, як решето.
— Ні-бо, такий, як журавель.
***
ПАСИНКАМ ПО ПОЛОВИНЦІ, А СИНОВІ ЦІЛЕНЬКИЙ
Обділила мачуха двох своїх пасинків — кожного пиріжком, а синові
ні одного не дала та й каже їм:
— А ви ж дайте моєму синові хоч по половинці.
***
МАЧУХА Й ПАСИНОК
Мачуха дала на снідання своєму синові чогось ласенького, а пасинкові
нічого. От той боїться попрохати, та тільки мугиче собі, співає:
— Я б і хліб їв, я б і хліб їв.
— А дубця не хочеш? — гримнула мачуха.
А він тоді:
— Хіба ж уже й співати не можна?
***
ПРО МАЧУХУ Й ПАСИНКІВ
Мати-мачуха, поклавши потроху каші пасинкам, решту віддала своєму
синові, приказуючи:
— А ти, Марочку, вишкреби хоч горщик.
Хотілось, бач, показати, що вона більше піклується за пасинками,
ніж за сином. А Марко побачив, що каші повнісінький горщик, та й
каже:
— Якого ката тут вишкрібати, коли каші цілий горщик.
***
ОПЛАКУВАННЯ ТЕЩІ
Жили собі чоловік та жінка, і жила в них жінчина мати. От умерла
та мати. Жінка туже, а чоловік байдуже.
— Плач-бо, чоловіче, — каже жінка, — хіба вона тобі чужа?
Підійшов чоловік до покійниці, схилився над нею та як заголосить,
як заголосить:
— Ой ненько ж моя, та не рідная, а жінчина мати! Та ти ж, було,
вдвох а дочкою, а з моєю жінкою, варенички у маслі їсте, а мені
сироватку дасте! То я ж, було, їм, їм та й нап’юся!
— Буде вже, буде, чоловіче, — каже жінка, — щоб часом іще чого не
згадав!
***
ТЕСТЕВІ ДАРИ
Як оженився я, то дав мені тесть у посаг торбу з сьома перегородками: на хліб і на вихліб, на пшоно й на випшоно, на сіль і на висіль. Та дав іще кобилу таку, що як положили на віз сім мішків порожніх, то з гори ще й біжить.
***
НЕВІСТКА
— Хто винен?
— Та, звісно, невістка.
— Так її ж і в хаті нема.
— А он плахта її висить.
***
ПРИЙМАК У ЦЕРКВІ
Один приймак пішов до церкви, подивився на чорного, порепаного Христа
та й каже:
— Катували тебе, терновим вінцем мучили, розп’яли. Дуже багато ти,
Христе, витерпів, але одної муки не зазнав — у приймах не був!
***
ДІД ТА БАБА
Посварилися якось дід із бабою та й поклали одне до одного не балакати.
Але в баби нема вже терпцю надувши губи сидіти, от вона й питає
старого:
— Старий, чи то ти вчора чхнув?
— То що? — понуро озивається той.
— То здоров! — ласкаво одмовляє баба.
— То спасибі!
Тоді баба:
— Ха-ха-ха!
А дід не втерпів та й собі за нею. Та вже й помирились.
***
ПОХВАСТАВСЯ
Одружилися двоє молодят і умовляються, що будуть вірні одне одному,
а коли зрадить хто, то вкине пшонину в скриньку-копилку.
Пройшло багато років. Обоє вони постаріли. І вирішили перевірити,
хто з них був вірнішим. Відкрили дідову копилку, а там п’ять пшонин.
Відкрили бабину — там тільки три.
— Бач, бабусю, а я все-таки більше від тебе гульнув, — хвастається
дід.
— Та знаєш, дідусю, як не було в нас пшона, так я з своєї копилки
двічі кашу зварила.
***
ЩО ТО ЗА БІДА, ЩО П’ЄТЬСЯ ВОДА!
Лежить дід хворий, то баба його так-сяк годує, а собі напече ковбас,
наїсться та усе п’є воду й каже:
— Що то за біда, що п’ється вода!
От дід і помітив це, та тільки вона з хати, а він у запічок, знайшов
там ковбасу та з’їв половину й води напився. Прибігла баба та до
води.
— Що то за біда, що п’ється вода! А дід із-за печі:
— Та й я з’їв півбіди й напився води.
Тоді баба догадалась і давай ділитися з дідом.
***
ЇДЦІ
— Ой жінко, нездужаю. Якби ти мені зварила вареників. Та не вари
сорок, бо не з’їм, а звари тридцять дев’ять, та великих. Може б,
я з’їв та чи не одужав би.
— Ох, старий! Як я молодою бувала, то сорок вареників з’їдала, а
тепер хамелю-хамелю — насилу п’ятдесят умелю.
***
ПРО ГАРЯЧОГО ДІДА
Дід був дуже прудкий, завжди поспішав і не любив їсти гаряче. Їжа,
яку йому подавала баба, мала бути такою, щоб її не треба було студити.
Якось приїхала до баби її знайома, а та саме варила картоплю. На
столі вже стояв глечик з кислим молоком, бо тільки-но пролунав гудок
і от-от мав прийти дід.
Як це часто буває, жінки забалакались, і саме тоді, коли баба встигла
лише зцідити воду з картоплі й поставити миску на стіл, на порозі
з’явився дід. Глянувши на паруючу картоплю, він схопив її і разом
з мискою викинув крізь відчинене вікно в садок. Баба, побачивши
це, схопила глечик з кисляком і жбурнула його туди ж.
— Що це ти робиш? — здивувався дід.
— Я думала, ти там обідати будеш, — відповіла йому баба.
***
ДІД І ОНУК
— Діду, а ви були колись малим? — питає онук.
— Був, дитино, був.
— От, мабуть, сміялися тоді з вашої лисини й бороди.
***
АВАРІЯ
Дідусь уже недобачає. Якось узяв він до рук газету, а внук бачить,
що дід її розглядає догори ногами й запитує:
— Ну що там, дідусю, нового в газеті?
— Та нічого, внучку, десь на залізниці знову аварія трапилася. Ось
бачиш, у газеті паровоз догори колесами лежить.
***
СПАДЩИНА
— Що це, куме, вас і впізнати не можна? Усе лице в синяках, очі
підбиті.
— Та це на тім тижні померла моя теща, так ми з швагром її спадщину
ділили, і я дістав свою частку.
***
ТРИ ЮШКИ
Дорікає мати заміжній дочці:
— Кажуть люди, що ти погано свекра годуєш. Схаменися, доню!
— І що то люди патякають?! — відказує дочка. — Та я йому даю їсти
досхочу. Ось хоч би й сьогодні: варила картоплю в лушпайках — юшку
дала, варила вареники — юшку дала, варила яєчка — юшку дала. Та ще
мало?
***
НАРЕШТІ ДОГОДИЛА
Послала свекруха невістку на річку сорочки прати. Упоралась невістка
— та й додому.
— Погано випрала! — каже свекруха.
Подибала бідолашна назад, ще раз усе переполоскала, але знову не
догодила лихій свекрусі.
Утретє прийшла невістка до річки й кинула спересердя попраним об
кладку. "Ет, — думає, — дай хоч ноги помию".
А коли повернулася додому, глянула свекруха на її ноги й каже:
— Молодець, дочко! Цього разу гарно попрала.
***
НЕВДАЛИЙ ЗЯТЬ
— Як ти — задоволений своїм зятем?
— Та нічого, тільки не вміє грати в карти.
— Та це ж добре.
— У тому-то й біда, що він не вміє грати, але грає.
УКРАЇНСЬКІ НАРОДНІ АНЕКДОТИ, ЖАРТИ, ДОТЕПИ
Видавництво художньої літератури "Дніпро", Київ - 1967
Злиденне життя бідноти
Розум, кмітливість, дотепність
Батьки і діти, парубки та дівчата, кохання, одруження
Родинне життя
Пишіть мені
Юля Турчина, м. Харків